«Усе, чим людина, як людина, може і мусить бути,
виражене цілком у Божественному
вченні, і вихованню залишається лише попереду усього
і в основу усього укоренити вічні істини християнства»

К.Д.Ушинський

Саме зі слів великого Костянтина Ушинського хотілося розпочати сьогоднішній виступ, адже ці слова геніального вченого й педагога вдало вичерпують питання актуальності введення у вузи вивчення релігієзнавчих навчальних дисциплін з метою сприяння подальшому вдалому професійному становленню молоді на основі не лише високої майстерності, але й духовно-моральних цінностей.
Тема реформи вищої школи і впливу викладання релігієзнавчих дисциплін на професійне становлення молоді сьогодні надзвичайно актуальна. Про це свідчить, насамперед, те, що це питання останнім часом є концептуальною темою цілої низки міжнародних науково-практичних конференцій.
Так, учасники міжнародної науково-практичної конференції «Церква і Держава у служінні народові», яка проходила у м. Хмельницькому 2-4 листопада 2005 року, ІІ та ІІІ пунктами підсумкового документу прийняти наступні питання: «ІІ. З метою запобігання морального розтління молоді та маніпуляції свідомістю підростаючого покоління, а також для сприяння відродженню втраченої духовності народу учасники конференції пропонують внести часткові зміни у законодавство України з метою створити систему взаємодії Церкви із засобами масової інформації для врахування точки зору православних віруючих при вирішенні питань доцільності трансляції кінофільмів і телепередач певних напрямків, а також щодо друку відверто розбещуючих публікацій у пресі. ІІІ. Зважаючи на історичну роль Православ’я у формуванні національної свідомості українців та позитивний вплив православної культури на український народ, впровадити у середніх школах викладання не безликої та поза конфесійної дисципліни «Етика віри», а дисципліни, яка б сприяла систематичному формуванню моралі учня на основі духовно-історичної та культурної спадщини Православної церкви». На міжнародній науково-практичній конференції «Національна система освіти та виховання в Україні: історія, теорія, практика», яка проходила у Києві 27-29 травня 2006 року голова Всеукраїнського Православного педагогічного товариства протоієрей Анатолій Затовський вказував у своїй доповіді, що викладання у школах і вузах навчальних дисциплін, які б знайомили учнів і студентів з віковічними морально-етичними істинами християнства, зумовлена необхідністю сприяння:

1. ефективному соціально-економічному розвитку Української Держави;
   
2. інтеграції у світовий простір;
   
3. а також:
   
4. відсутністю реально підтриманих державою чітких ідеологічних орієнтирів;
   
5. духовно-моральною кризою у суспільстві;
   
6. кризою основних виховних інституцій – сім’ї, школи, громади;
   
7. руйнівним впливом на молодь телебачення та Інтернету;
   
8. різким падінням духовного й фізичного здоров’я нашої молоді, а також поширенням серед молоді явищ алкоголізму, наркоманії, тютюнопаління, агресивності, втрати сенсу життя, суїциду, дошлюбного статевого життя, тощо.

З боку світських навчальних закладів, які були ініціаторами і проводили аналогічні вчені зібрання є, зокрема, Хмельницький Державний Університет, на базі якого вже двічі поводилася Міжнародна науково-практична конференція «Професійне формування особистості».
Звісно, пригадати і перерахувати усі вчені зібрання, які приділяли увагу нашому питанню неможливо і це не є нашим завданням, але сам факт того, що вчених, викладачів, працівників культури, освіти, творчу інтелігенцію і духовенство турбує питання пошуку нових форм спільної роботи на благо нашого народу у сфері виховання підростаючого покоління, від професійного формування якого залежить майбутнє, надихає, додає сил і ентузіазму на даному шляху, адже ще 20 років тому про ці питання годі було й мріяти, не говорячи вже про те, щоб виносити їх на відкрите обговорювання, адже минула система не жалувала ні інтелігенцію, ні духовенство, створивши штучне протистояння між накою і релігією, забувши слова великого Ломоносова, який писав: «Наука і релігія суть рідні сестри, доньки Всевишнього Батька… Вони ніколи між собою до протидії дійти не можуть. Наука й віра взаємно доповнюють та підкріпляють одна одну. А розсудливі й добрі люди повинні розглядати, чи немає якого способу до пояснення й припинення уявного між ними міжусіб’я» (3, ст. 6).
Тож, не так давно ми були невільними жертвами уявного протистояння науки і релігії, яке нав’язувалося тоталітарним режимом, але мало основу свого розвитку ще у ХІХ ст., з часів політичних переворотів у Франції... Як зазначив у своїй чудовій роботі «Шлях розуму у пошуках істини» відомий богослов, професор Московської Духовної Академії Олексій Ілліч Осіпов: «Наука не лише не довела, що немає Бога, але у принципі і не може цим займатися. По-перше, тому що наука і релігія не порівнянні між собою, як кілометр і кілограм. Кожна з них займається своєю стороною життя людини і світу… можуть торкатися й пересікатися, але не спростовувати одна одну...» (6, ст. 169-170).
Тож, сьогодні, коли усі говорять про т. з. “духовне відродження” перед нами продовжує стояти запитання – на яких духовних та ідеологічних засадах потрібно відроджувати нашу втрачену духовність та формувати світогляд сьогоднішніх юнаків та дівчат? Радянська ідеологія відійшла у минуле, а Церковна, нажаль, не прийнята державою і поки ми ведемо діалоги, приймаємо рішення на конференціях, вступаємо у спори, шукаємо консенсус, молодь зростає без морально-ідеологічного фундаменту та йде у життя у науковій, технічній, мистецькій сферах маючи знання і професійні навички, але у плані духовності залишаючись невігласами – це воістину небезпечно!
Отже, на нашу думку, основний акцент у формуванні особистості молодої людини ми мусимо ставити на педагогіку, а саме – на виховування людськості. Це і є основною метою у викладанні релігієзнавчих дисциплін у вищій та середній школах.
За даним напрямком існують фундаментальні дослідження як сучасних педагогів, так і корифеїв минулих літ, а саме: К. Ушинський у роботі «Досвід побудови антропологічної педагогіки» доводить, що основна задача освіти покладається у тому, щоб допомогти молодій людині сформувати вірний світогляд; відомий лікар і педагог М. Пирогов немалу увагу у своїх творах приділяв питанню виховання молоді; відома робота прот. Василя Зеньковського “Педагогіка” присвячена, зокрема, висвітленню ролі релігійного фактору у вихованні молоді. Сучасні вчені й педагоги такі як проф. О.Осіпов, дияк. Андрій Кураєв, доц. Вінницького педагогічного університету ім. Коцюбинського В. Сініцин та багато-багато інших концептуальним напрямком усієї своєї просвітницької діяльності поставили саме дослідження вище означеної тематики – за це ми дякуємо Господу!
Тож, метою нашої статті є обґрунтування необхідності вивчення широкого кола релігієзнавчих дисциплін у вузах України, що дозволить молодим людям кардинально змінити життєві пріоритети і сприятиме духовному становленню особистості.
За великим рахунком, людину можна порівняти з кораблем, але справа не в тому як професійно він збудований, якою технікою та електронікою його не начинили премудрі будівельники, основне питання в іншому – куди він попливе. Таким чином, основним прибором будь-якого чи найдавнішого, чи найсучаснішого судна є компас. Так і в людському житті – немає світогляду – немає компасу!
Робота великого педагога К. Ушинського «Досвід побудови антропологічної педагогіки» розподіляється на три частини: 1. Освіта тіла; 2. Освіта душі; 3. Освіта Духа.
Отже, говорячи про сьогоднішнього студента – майбутнього професіонала, ми зупинимося детальніше на важливості усіх цих трьох критеріїв.
Освіта тіла, здоров’я – це по-справжньому важливо, але, нажаль, можна бути здоровим і аморальним, прожити довго, але бездарно…
А Правосалв’я вчить про гармонію між тілом та душею.
«Ми вбивці не тіла, а пристрастей» - говорить один із святих, розкриваючи сутність християнської аскетики. Пристрасть – це усе те, що заважає, шкодить людині, це те, що мовою Церкви називається гріхом.
“Гріх, зароджуючись не у створеній Богом людській природі, але в тумані особистого вибору, де більш низький імпульс реалізується замість більш високого, в результаті шкодить і тілу, і душі, і духу. Гріх, будучи недоречно використаним добрим імпульсом, веде людину хибним шляхом, породжуючи пристрасті. А там де є вже пристрасть, там людина у повній мірі не власна над собою, але живе вже за жорсткою диктатурою більш низького імпульсу…” (5, ст. 27).
Таким чином, християнство виступає проти того, що нам не корисне, що нам шкодить і попереджає від зловживань.
Просто кажучи, Православ’є констатує наявність, окрім природних законів і законів матеріального світу, які нікого не дивують, законів духовних, не виконуючи які людина шкодить і собі і суспільству.
Саме цьому – основним засадам законів духовних, основам Православної культури, які у немалій мірі зумовили побут нашого українського народу і суспільства, ми мусимо вчити майбутніх фахівців і це зумовить їх професійне становлення і зріст, а головне сприятиме формуванню світогляду, що є керівним фактором у житті людини та у визначенні нею свого місця у суспільстві.
На сучасному етапі нам дуже важливо не спрощувати проблеми, але докласти усіх зусиль, щоб теперішня студентська молодь змогла-таки отримати у вузі те, чого, у силу певних причин, недоотримала у процесі сімейного і шкільного виховання – це останній шанс якимось чином позитивно вплинути на формування правильного світогляду вже дорослої людини.
Не випадково пише Святий Апостол Павло у посланні до Галатів, звертаючись крізь товщу сторіч й до нас з Вами: “Не впадайте в оману: Бог осміяний бути не може. Що людина посіє, те й пожне. Бо хто сіє до свого тіла, - пожне з тіла тління; а хто сіє для духа, - пожне від духа вічне життя” (2, ст. 1278). Важливо вчити молодь ставити во главу усього Євангельський Закон любові, щоб пожинати плоди Духа й вічності, а не розбрату і тління.
Не з позиції авторитету, але з позиції істини Православ’є говорить, а краще сказати – по-дружньому радить нам жити за духовним законом, критерієм якого є 10 заповідей, які добре відомі кожному, але які так важко виконувати у реальному житті...
Християнство вчить людину, що первинний у неї саме духовний початок: «Царство Боже всередині вас є…» (2, ст. 1112), але й пекло всередині нас і від людини, від того, куди вона спрямує свою волю залежить те, що вона буде частіше відчувати – чи мир та спокій, чи розділення та душевні муки…
Таким чином, першопричина наших страждань – гріх, тобто порушення духовного закону і як це важливо враховувати, говорячи про духовне формування студентської молоді! Необхідно, принаймні, пояснювати молодим людям у вузах основи духовних законів, тоді, заклавши надійний фундамент, ми уникнемо багатьох проблем у майбутньому, сприяючи народженню нової генерації справжніх фахівців, на першому плані у яких стоятиме людський фактор, незалежно від того, якою трудовою діяльністю вони будуть займатися – вони, неодмінно, принесуть користь!
Тож, людина, яка хоче визначитися у житті, сформуватися як професіонал, фахівець, мусить приділяти велику увагу своїй душі, а це та «незнайомка», яка живе в нас і, за висловом одного з богословів сучасності, є тим, “… що болить, коли усе тіло здорове», але, разом із тим, і може радіти, коли тіло здоров’ям не похвалиться” (5, ст. 30).
Таким чином, насамперед, вища школа мусить сприяти формуванню у людині вірного, не засміченого світогляду, виховувати людські якості, інакше ми ризикуємо опинитися у полоні бездуховності, у полоні холодних професіоналів, для яких чуже усе людське.
Несучи труди на освітянській ниві, у майбутніх фахівцях ми повинні стимулювати процес самопізнання, а вже потім можна говорити про професійне становлення, коли для цього буде міцний фундамент – фундамент духовності та людяності.
Зважаючи на досвід викладання релігієзнавчих дисциплін у вузі, на прикладі роботи кафедри теології Хмельницького інституту МАУП імені Блаженнішого ВОЛОДИМИРА, Митрополита Київського і всієї України, Предстоятеля УПЦ, ми стикнувся з рядом проблем, якими бажаємо поділитися, як, водночас, і певними досягненнями у цій сфері.
Проблема № 1 – це педагогічні кадри, а також навчальні програми та посібники. Щодо посібників, то вони мусять бути максимально адаптовані до конкретної аудиторії, нажаль, але багато сучасних програм неможливо втілити реально у викладацьку практику – це вимагає творчого підходу від викладачів. Часто, зважаючи на фаховий напрямок, або специфіку кожної окремої групи, те, що можна викладати в одному потоці, не сприймається іншим, багато що залежить від колективів, рівня освіти, професіональної спеціалізації, тощо. Одним словом, головне, щоб молодь не відвернулася від наших дисциплін. Як говорив чудовий педагог сучасності, академік Семен Устимович Гончаренко на одній з конференцій, зазначивши, що якщо хотіти, щоб молодь менше захоплювалася рок музикою і було менше «металістів і рокерів», потрібно у школи ввести новий предмет «Історія рок музики» з контрольними, заліками і екзаменом – це 80 % молоді відверне від року назавжди. Так ось, я говорю про те, щоб уникнути аналогічного ефекту з викладанням «Основ християнської моралі» у вузах та «Етики віри» в середніх школах. З традиційною методою підходити тут неприпустимо – потрібно давати курси не за підручниками початку та середини 20 ст., але лише за посібниками, що адаптовані до сучасних умов, нажаль, але таких дуже мало. За словом відомого богослова професора Карташева А. В., нам: «… нельзя обойтись одними устарелыми средствами из арсенала нашей научно-богословской отсталости … нужно владеть новейшей научной техникой, но для этого ее нужно сначала творчески воспринять, усвоить и преобразить в лоне церковного богословия и церковной истины» (1, ст. 207).
Таким чином, недопустимо викладати за методами т. з. «бурси», вимагаючи від студентів та школярів схоластичного заучування на пам'ять непотрібних уривків зі Святого Письма, а також користуючись чудовим катехізисом митрополита Філарета, який є гарним підручником для духовних шкіл, але потрібно зауважити, що його було складено ще у кінці ХІХ ст. – така наука дуже швидко себе вичерпає, наб’є оскомину, відвернувши студента від вивчення багатогранної християнської культури та істин зі скарбниці богословської думки назавжди.
Важливо тлумачити студентству і школярам про те, що християнство є не лише теоретичними знаннями, або участю у певних обрядах, але – це саме життя, згідно нормам духовного Закону, заради якого Господь, приклонивши Небеса, зійшов на землю, жив посеред нас, та прийняв смерть заради нашого оновлення і спасіння; що християнство не є етнічно-культурним заповідником, але живою і завжди надсучасною реальністю. Тож, коли молодь починає усвідомлювати, що християнство є тією вірою, тією релігією, тією силою, яка здатна, завдяки Божій благодаті, та шляхом вірної розстановки життєвих пріоритетів вирішити болючі проблеми, часто проблеми життя і смерті, що у великому розмаїтті стоять перед людиною, тоді відбувається переоцінка цінностей і формування людини у вірному, здоровому руслі. Лише за цієї умови людина може оцінити що є справжньою свободою: чи задовольнятиме вона себе жуйкою псевдо свободи пороку, а чи керуватиметься на усіх шляхах справжньою свободою від рабства егоїзму та свавілля злих пристрастей, які нищать особистість духовно і тілесно.
З цією метою на базі ХІ МАУП у рамках вивчення дисципліни “Основи християнської моралі” проходять круглі столи на такі актуальні теми: “Порушення законів моралі. Злочин. Кара виправлення”, “Втрата сенсу життя. Психологія, психіатрія та духовність”, “Сім’я та шлюб – християнське розуміння”, “Аборт. Операція, чи узаконене вбивство?”, “Роль культури і мистецтва у духовному формуванні особистості”, “Світочі Православ’я землі Подільської: імена, події, факти” та інші. На ці вчені зібрання запрошуються працівники карно-виконавчої сфери, психологи, лікарі, працівники музеїв, історики-краєзнавці творча інтелігенція. Студенти з великою цікавістю беруть участь у даних зібраннях, адже теми актуальні і відповіді на поставлені запитання часто стають відповідями, яких шукали молоді душі протягом тривалого часу, не знаходячи їх, стидаючись про них запитати у старших, або задовольняючись відвертанням від цих важливих життєвих запитань у розваги, а що ще гірше – часто і в алкоголь та легкі наркотики. А приклади видатних особистостей нашої землі надихають молодь до наслідування їх життєвого подвигу, спонукають до науково-дослідницької роботи.
Говорячи про скромний досвід нашої роботи, слід зауважити, що важливо організовувати неформальні зустрічі студентства зі священнослужителями, якими слугують екскурсії до храмів, монастирів, просвітницьких центрів єпархії, спільний перегляд кінострічок науково-пізнавального, історичного та релігійного змісту – це сприяє неупередженому обміну думками, розкриттю молодих сердець назустріч істині.
Ще одне немаловажне питання – учень, або студент мусить бачити у викладачеві релігієзнавчих дисциплін, особливо якщо це священик, не суворого суддю, який живе десь далеко від реалій сучасного світу, але доброго друга, до якого можна прийти за порадою у будь-якій складній життєвій ситуації – цей фактор – вірна запорука успіху.
Головною метою у викладанні мусить стати не лише подання певної кількості матеріалу, та наполягання щодо його бездоганного засвоєння, але спонукання студентів до творчої, самостійної роботи, що можливо лише за умови зацікавлення молодої людини навчальною дисципліною. Так, особливо корисні самостійні роботи – наукові дослідження, твори, тощо. (Зокрема студенти ХІ МАУП, беручи участь у всеукраїнському конкурсі наукових робіт, ставали його призерами)…
Розкриваючи тему, хочу торкнутися досвіду і проблем роботи Воскресних шкіл при парафіях – і тут робота з дітьми повинна бути творчою. Зокрема, про що свідчить робота Воскресної школи при Свято-Покровському кафедральному соборі м. Хмельницького, у роботі з дітьми 6-12 річного віку необхідно робити акцент на прикладному мистецтві: співах, малюванні, виготовленні робіт із флористики, а також підготовці до свят дитячих виступів, театралізованих дійств, тощо. Лише при такому напрямку роботи та у його контексті давати викладання і основних віросповідних істин – діти, у яких багато енергії, не можуть бездіяльно висиджувати довгі 45 хвилин уроку і бути зосередженими, але, разом з тим, з великим ентузіазмом беруться до роботи практичної, тож тут повинне бути розумне поєднання практики і теорії. Для учнів молодшої групи Воскреслої школи у нашій єпархії були виготовлені робочі зошити, до яких опрацьовані методичні пояснення. У стадії розробки зошити для середньої та старшої груп – лише так ми зможемо сприяти створенню і краще координувати роботу Воскресних шкіл на місцях – забезпечивши їх посібниками. Слід зауважити, що аналогічними посібниками можна користуватися і на факультативних заняттях з дітьми у середніх школах, де, я упевнений, знайдуться віруючі педагоги, яким і повинна належати ініціатива таких занять.
На закінчення хочу зазначити, що майбутнє нашої держави і Православної Церкви стоїть за молоддю – поколінням високих професіоналів, сучасних науковців та спеціалістів. Таким чином, на нас покладається колосальна відповідальність, яка вимагає кропіткої, вдумливої, багатоденної праці, а саме – привести нашу чудову молодь до віри, допомогти їй визначитися у житті, зайнявши вірну світоглядну позицію.
Завершу доповідь словами відомого богослова – єпископа Іларіона (Алфєєва), який так пише про нашу молодь, яка являє собою «золото»: «Не дадим этому золоту потерять свой блеск, не будем давить в этих людях ростки самостоятельной мысли, не будем калечить их души палочной дисциплиной и бессмысленной зубрежкой. Дадим возможность нашим ученикам раскрыться в полную меру их духовного, интеллектуального и творческого потенциала. Не будем гасить в них огонь веры, но дадим ему возгореться еще сильнее - пламенем, достигающим неба. Не будем бояться, что студент выучит больше, чем мы сами знаем; наоборот, постараемся, чтобы наши ученики нас превзошли. Только так сумеем мы воспитать поколение…» (1, ст. 260) не только достойных пастырей, но и людей, в какой бы сфере им не пришлось бы трудиться, вступив в самостоятельную жизнь.

Бібліографія:

1. Алфєєв Іларіон, єпископ, «Православное богословие на рубеже эпох», К, вид. «Дух і Літера», 2002.
   
2. Біблія. Книги Святого Письма Старого і Нового Заповіту. Почаїв, 2006.
   
3. Затовський Анатолій, протоієрей, “Православ’я і школа в новому тисячолітті: досвід, проблеми, перспективи”. Київ, 2006.
   
4. Зеньковський Василь, протоієрей, “Педагогика”, М., “Клин”, 2002.
   
5. Кураєв Андрій, диякон, “Кино: перезагрузка богословия”, М., “ЭКСМО-Яуза”, 2005.
   
6. Осіпов О.І. “Путь разума в поисках истины”, Краматорск, «Тираж –51», 2002.