Високопреосвященніший Антоній
Митрополит
Хмельницький і Старокостянтинівський
Главная arrow СМИ о Владыке arrow Цвітуть осінні тихі небеса
Митрополит Хмельницький і Старокостянтинівський

Содержание
Главная
Биография
Приемная
Награды
Послания
Интервью
Поздравления
Книга
СМИ о Владыке
Обращения
Карта сайта
Контакты
Труди Митрополита Антонія

«З молитвою та смиренням…»

Цвітуть осінні тихі небеса Версия в формате PDF Версия для печати Отправить на E-mail
Оглавление
Цвітуть осінні тихі небеса
По вірі вашій буде дано Вам
Тим, які люблять Бога... все співдіє на добро
Будьте ж милосердні, як і Отець наш Небесний

Будьте ж милосердні, як і Отець наш Небесний

Харківський Собор Архієреїв УПЦ став доленосним для нашої Церкви та її вірних. Вільним соборним волевиявленням на чолі Української Православної Церкви було поставлено Митрополита Володимира (Сабодана) – палкого поборника канонічного Православ’я, відомого богослова, чесну і порядну людину. Новий Предстоятель рішуче прийнявся за відновлення чесних і справедливих засад церковного життя.

До нового служіння був покликаний й архімандрит Антоній. У липні 1992 року, в Києво-Печерській Лаврі, відбулася хіротонія архімандрита Антонія во єпископа Переяслав-Хмельницького та призначення його вікарієм Митрополита Київського і всієї України Володимира, Предстоятеля УПЦ.

У червні 1993 року Владика Антоній повертається до стародавнього міста над Південним Бугом вже єпископом Хмельницьким і Шепетівським, керуючим Хмельницькою єпархією. Тринадцять років його архієрейського служіння на Хмельницькій кафедрі наповнені низкою починань і подій, що свідчать про боговтілені, світлі зміни в церковному житті Поділля. Це стосується не лише обласного центру, а й найвіддаленіших сільських парафій. Стараннями Владики – зодчого, будівничого на Поділлі повстали 195 нових та будується ще 145 храмів, діє п’ять монастирів, відкрито декілка дитячих недільних шкіл і 26 християнських бібліотек. Щоліта у селах Ясківці та Головчинці працюють дитячі православні табори. У місті атомників Нетишині діє православно-просвітницький центр на честь ікони “Неопалима Купина”. За цим “сухим” переліком цифр і фактів – щоденна праця Владики, священиків, православної пастви.

З глибокою, віднайденою ще в роки молодості і пронесеною крізь життєві літа вірою у Господа нашого Ісуса Христа і Святу Його Церкву, несе своє служіння православний Архієрей Подільського краю, надаючи приклад молодим священикам і багаточисельній пастві. Речене Господом: “Будьте ж милосердні, як і Отець наш Небесний” – стало внутрішньою потребою і самого Владики, і його пасомих. Вони не уявляють свого життя без любові і милосердя до ближнього, без благодійництва.

Хмельницька Єпархія і особисто Високопреосвященнійший Антоній допомагають громадським організаціям інвалідів і ветеранів Великої Вітчизняної війни. Опікуються дітьми-інвалідами, дитячими притулками, співпрацюють з благочинним фондом “Доброта”.

Як журналісту, мені імпонує, що Владика Антоній з тих, хто не кричить, не галасує про свої милосердні вчинки, не рекламує свого благодійництва і це різнить його з тима, які зроблять добра на копійку, а потім платять тисячі гривень засобам масової інформації, щоб ті на весь світ “протрубили” про їхні “благодійництва”. Одного разу архімандрит Олександр, намісник Городницького ставропігіального монастиря, що на Житомирщині, сказав мені: “Напишіть про Владику Антонія як благодійника. Він не тільки допомагає нужденним своєї єпархії, а й завжди приходить на допомогу православним обителям інших єпархій. Ми молимось за нього, бо Владика надав чималу допомогу нашому монастирю”.

Мені довелось бути свідком розмови Владики Антонія з молодим священиком. На запитання Архієрея, коли батюшка в останнє провідував стареньку хвору жінку, яка багато років співала у церковному хорі, той відповів: “Люди кажуть, що вона потрохи одужує. Все ніяк не зберусь до неї в лікарню – ремонтуємо дзвіницю, часу не вистачає”. Я не з’ясовував, звідки Владиці Антонію стало відомо про хворобу старенької. Однак, його слова, адресовані священику, запам’ятались: “Не кажи, отець, що найсуттєвіше у твоєму служінні – ремонт дзвіниці, хоча ця справа є важливою. Ти завжди і попри все маєш знаходити час для хворих і немічних. Бо інакше все закінчиться тим, що все Христове повністю зникне з твого життя”.

Відомо багато виявів милосердя – відвідати хворого, підтримати немічного, допомогти сироті, нагодувати голодного. Частіше сьогодні говорять про те, хто і скільки пожертвував грошей на благоє діло. На жаль, нині ми рідко згадуємо про духовні справи милості. А це – втішити самотнього або засмученого, щиро поспівчувати тому, кого спіткало лихо. Головне ж – повернути грішника з неправедного шляху, навернути розгубленого до Церкви. Я міг би навести чимало прикладів, як Владика Антоній, коли ще був кліриком Харківської єпархії, навернув до Церкви, до Віри Православної багатьох людей. Люди, в долях яких він брав участь, назавжди залишились його духовними чадами. Й дотепер Владика не уявляє свого служіння без духовних справ милості. Через те й згадують його добрим словом на Харківщині і вельми шанують на Поділлі.

Часті богослужіння в кафедральному соборі та інших храмах єпархії, постійне проповідування Слова Божого, поїздки до близьких і віддалених парафій, відвідування будинків престарілих, лікарень, дитячих притулків та установ з виконання покарань – все це стало щоденною потребою людини, яку хмельничани шанобливо називають Архіпастирем Поділля.

Викликає подив, як тільки правлячий архієрей найбільшої і найчисельнішої єпархії (555 парафій) скрізь встигає? Як вдається йому тримати руку на динамічному пульсі церковного життя єпархії? Знайти відповідь допоможуть нам листи святителя Феофана Затворника. Він пише: “Без праці й самопримушування – ані в чому не встигнемо”.

Любов до Бога і до ближнього, ревність до богоугодного життя надихають на нелегку працю. Розповідаючи про багатосторонню діяльність Владики Антонія, не можна обминути його працю на богословській ниві. Проповіді, послання, статті в церковній і світській пресі, виступи Владики Антонія на радіо і телебаченні проникнуті головною, найсуттєвішою думкою про найважливіший предмет людського життя – спасіння во Хресті.

Колись ще на початку свого священицького служіння Владика Антоній прочитав в одній з праць святителя Димитрія Ростовського про те, як пастирі мають любити Бога: “Коли Бог сказав, що пастирі будуть по серцю Його, Він вказав і на те, що вони будуть любити його усім серцем, додержуючись Його заповідей. І якщо такими були пастирі у Вітхому Завіті, то, тим паче нині в новій благодаті пастирі повинні бути по серцю Богу, додержуючись заповідей по сердечній любові до Нього”.

Запали в душу Владики ці настанови Святителя Димитрія. Владика зібрав і вивчив чимало праць і досліджень, присвячених земному життю, служінню і духовній спадщині Димитрія Ростовського (в миру Дмитра Туптала). На жаль, ім’я святителя Димитрія мало відоме сьогодні на його батьківщині – родом він з Макарова, що на Київщині. Перу святителя належить чотиритомна “Четья – мінея”, вперше видана друкарнею Києво-Печерської Лаври в кінці XVII – на початку XVIII століть. Ця праця присвячена житіям святих. Автор розкриває святість християн, прославлених Церквою, через їхні вчинки, внутрішню боротьбу вибору між християнськими чеснотами і звабами світу. Кілька століть “Четья – мінея” слугувала настольною книгою для духовно-моральної орієнтації і виховання доброчинності.

Зацікавившись величною постаттю видатного церковного діяча, агіографа, і натхненного проповідника, турботливого пастиря і педагога – наставника, Владика Антоній підготував, а 1998 року захистив дисертацію “Святитель Димитрій Ростовський та його пастирство”. Архієпископу Антонію був присвоєний вчений ступінь кандидата богослів’я. Наступного року в Інформаційно-Видавничому Центрі УПЦ побачила світ його монографія “Святитель Димитрій Ростовський та його пастирство”. Ця книга переконує – завдяки православному світосприйняттю, її автор зумів знайти ключі до розуміння духовної спадщини Святителя, богослова, письменника. Вражає й масштаб воістину енциклопедичних знань самого автора монографії, його досконале володіння словом.

Книга Владики Антонія мала низку позитивних відгуків в пресі. Харківський релігієзнавець, кандидат філосовських наук Володимир Селевко зазначив: “Наш сучасник Архієпископ Антоній (Фіалко) створив книгу, присвячену, здавалося б, подіям давно минулих літ. Ті події не мислимі без участі в них церковного діяча Святителя Димитрія Ростовського (Туптала). Втім, духовно-пастирський досвід цієї непересічної людини є актуальним і сьогодні. Праця Архієпископа Антонія стане корисною не лише священослужителям, а й вченим – історикам, філософам, викладачам релігієзнавства та всім, хто цікавиться історією нашої держави і Православної Церкви.”

Жовтень. Цвітуть осінні тихі небеса. Яка ж ти розкішна і неповторна краса осіннього золота природи. Яка ж нескінченна, незбагненна, плідна і щедра осінь життя, коли живеш ти у великій любові до Господа і ближнього, живеш не байдуже, повнокровно і творчо. Не віриться, що нашому Владиці Антонію, який зумів зберегти молодечу вдачу та й зовнішньо виглядає молодшим за свої літа, вже ШІСТЬДЕСЯТ.

Від Господа дарована нам милість молитви друг за друга. Борони, Боже, нашого ювіляра, даруй йому здоров’я, щастя і натхнення на многая літа.

Володимир ЗНАКОВСЬКИЙ, журналіст
м.Харків – м.Хмельницький


 

© 2006-2010 Пресс-служба Хмельницкой Епархии УПЦ
При повному або частковому використанні матеріалів сайту посилання на сайт vladykaantoniy.org обов'язкове.

hosted by adgrafics inc.