Високопреосвященніший Антоній
Митрополит
Хмельницький і Старокостянтинівський
Главная arrow СМИ о Владыке arrow Цвітуть осінні тихі небеса
Митрополит Хмельницький і Старокостянтинівський

Содержание
Главная
Биография
Приемная
Награды
Послания
Интервью
Поздравления
Книга
СМИ о Владыке
Обращения
Карта сайта
Контакты
Труди Митрополита Антонія

«З молитвою та смиренням…»

Цвітуть осінні тихі небеса Версия в формате PDF Версия для печати Отправить на E-mail
Оглавление
Цвітуть осінні тихі небеса
По вірі вашій буде дано Вам
Тим, які люблять Бога... все співдіє на добро
Будьте ж милосердні, як і Отець наш Небесний

По вірі вашій буде дано Вам

Промисел Божий привів тридцять років тому випускника вищого навчального закладу Василя Фіалко до Курсько-Белгородської єпархії. Старовинні міста Курськ і Бєлгород з давніх-давен були військовими і духовними фарпостами Святої Русі. У 1612 році Курськ мужньо тримав оборону від польсько-литовської навали. Згодом вдячні нащадки звели в пам’ять про відважних захисників міста Знаменський монастир. Знаменською обитель стала відтоді, як у 1618 році до неї була принесена чудотворна ікона Богородиці “Знамення”.

Століттями православні здійснювали величний Хресний хід від Знаменського монастиря до Корінної Різдва Пресв’ятої Богородиці обителі, яка була створена в 30 кілометрах від міста, на місці явлення чудотворного образу. У 1961 році Хресний хід був заборонений, а більшість курських храмів – закриті. Про все це з болем розповідали Василеві православні куряни.

Пізніше Владика Антоній згадував, з яким душевним хвилюванням він щоразу ступав під склепіння Свято-Сергієво-Казанського собору, який на той час мав статус кафедрального. Цей храм пов’язаний з іменем Серафима Саровського. Курськ ¬¬– мала батьківщина преподобного. Ще з ХIV століття на місці Сергієво-Казанського собору існувала невеличка дерев’яна церква. Під час пожежі вона вщент згоріла. Коли почали розчищати згарище, то серед попелу відшукали Казанську ікону Божої Матері, ані трохи не пошкоджену вогнем.

Це чудо глибоко вразило парафіян і вони вирішили побудувати на цьому місці нову церкву – двоповерхову, кам’яну. Верхній храм згодом був освячений на честь Казанської ікони Божої Матері, нижній – в ім’я Сергія Радонежського. Куряни звернулися до єпископа Белгородського і Обоянського Іоасафа (Горленка). Владика Іоасаф у 1752 році здійснив закладання храму. Кошти на його спорудження збирали усі парафіяни. Чимало зусиль доклав до будівництва купець Ісидор Машнін. Коли він помер, його справу продовжила дружина Агафія Машніна. Одного дня Агафія прийшла на будівництво зі своїм семирічним сином Прохором – майбутнім преподобним Серафимом. Мати вирішила показати синочку місто з висоти пташиного польоту і зійшла з ним на саму верхівку ще не добудованої дзвіниці. Прохор відійшов від матері, зробив необережний крок і зірвався з височини. У розпачі мати побігла додолу, не сподіваючись побачити сина живим. Та сталося чудо – Прохор підвівся і встав на ноги – живий і не пошкоджений. В пам’ять про цю подію в соборі освятили приділ в ім’я Серафима Саровського, а на місці падіння встановили пам’ятник з іконою Преподобного.

Вважаю глибоко символічним, що саме в цьому соборі у 1976 році розпочинав курську сторінку своєї біографії наш майбутній Владика. На той час за його плечима вже було навчання у вузі, строкова військова служба і Василеві не довелось звикати до суворих вимог правлячого архієрея, іподіяконом якого він був призначений. Обов’язки ж читця кафедрального собору він виконував залюбки. Його ретельність і старанність були помічені. У квітні 1976 році Василь Фіалко був рукопокладений у сан диякона і призначений дияконом Свято-Іоасафівського кафедрального собору міста Бєлгорода. Рік по тому він був рукопокладений у сан священика і призначений настоятелем старооскільського Хресто-Воздвиженського храму.

Бєлгородщина – давня слобідська земля, яка освячена подвижництвом святителя Іоасафа. За радянських часів ім’я нашого земляка, уродженця міста Прилуки, випускника Київської академії, видатного церковного діяча, замовчувалось. Навіть нам, студентам-гуманітаріям, було відомо лише те, що Яким Горленко (1705-1754рр.) був освітнім діячем і письменником. Правду про святого Іоасафа я вперше почув від майбутнього Владики, в ті роки – отця Василя. Він розповів мені про натхненну діяльність святителя Іоасафа по будівництву храмів, православно-релігійному просвітництву на території колишнього Дикого поля (це - нинішні Харківська, Сумська, Донецька, Луганська області). Стверджуючи Православ’я на Слобожанщині, святитель Іоасаф опікувався розвитком освіти, допомагав Харківському колегіуму, виступав проти латинізації шкіл в Україні. Ним написано чимало повчань, родинних записок, віршів. Чи не найсуттєвіший для розуміння прагнень святителя є його твір “Брань чесних седми добродътелей зъ седми гръхами”. Він був виданий у Києві 1892 року. Нині мощі святителя Іоасафа покояться у кафедральному соборі Бєлгорода.

У 2004 році, коли відзначалося 250-річчя від дня завершення земного життя святителя Іоасафа, владика Антоній відвідав Бєлгород і вклонився пам’яті видатного церковного діяча. Приємно було бачити, як зустрічали Хмельницького архієрея старенькі парафіяни, як поспішали до нього за благословінням. Вони пам’ятають, що Владика Антоній, колись натхненно служив у Свято-Іоасафівському соборі.


 

© 2006-2010 Пресс-служба Хмельницкой Епархии УПЦ
При повному або частковому використанні матеріалів сайту посилання на сайт vladykaantoniy.org обов'язкове.

hosted by adgrafics inc.