Високопреосвященніший Антоній
Митрополит
Хмельницький і Старокостянтинівський
Главная arrow Обращения arrow Звернення 30.04.2015
Митрополит Хмельницький і Старокостянтинівський

Содержание
Главная
Биография
Приемная
Награды
Послания
Интервью
Поздравления
Книга
СМИ о Владыке
Обращения
Карта сайта
Контакты
Труди Митрополита Антонія

«З молитвою та смиренням…»

Пожертвование

Управління Хмельницької Єпархії
Української Православної Церкви
продовжує будівництво
Свято-Миколаївського кафедрального собору
в м. Хмельницькому.

Усі, хто бажає зробити свій внесок у будівництво
Свято-Миколаївського кафедрального собору,
можуть перерахувати кошти на рахунок
управління Хмельницької Єпархії:

Розрахунковий рахунок (у гривнях):
р/р: 26001000252207 в ПАТ УСБ у м. Києві,
МФО 300023, ЄДРПОУ 21326071
Одержувач: Управління Хмельницької Єпархії УПЦ.
Призначення платежу: На будівництво Свято-Миколаївського
кафедрального собору.

Звернення 30.04.2015 Версия в формате PDF Версия для печати Отправить на E-mail

ImageДо організаторів та учасників
VІІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції

ІСТОРІЯ, КУЛЬТУРА ТА ОСВІТА:
ХРИСТИЯНСЬКИЙ ВИМІР

Шановні організатори та учасники конференції,

ХРИСТОС ВОСКРЕС!

Цього року ми вшановуємо низку важливих подій у житті Православної Церкви: Церковна спільнота відзначає 1000-річчя упокоєння Великого Рівноапостольного князя Володимира, Хрестителя Русі, заново переосмислюючи ту велику справу, яку зробив Святий Князь Володимир для усіх нас та нашої Держави; Подільська єпархія святкує свій 220-річний Ювілей; а також, ми молитовно вшановуємо річницю смерті нашого славетного земляка, видатного ієрарха та богослова сучасності, патріота України, колишнього Предстоятеля Української Православної Церкви – Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира.
Відповідно до цих важливих подій у житті Православ’я на нашій землі, працюватимуть окремі секції конференції, освітлюючи також вплив християнства на різні інші сфери людського життя, такі як педагогіка, культура, поширення освіти і друкарство. Ми також будемо досліджувати духовні витоки патріотизму і духовності нашої української нації, що особливо актуально у світлі новітньої історії Держави.
По-перше, я хочу згадати подвиг Святого Рівноапостольного Великого Князя Володимира – Хрестителя Русі.
Благоволінням Божим кожна країна і кожен народ, навіть нерідко й місто, мають у своїй історії просвітителя. Господь завжди вибирав з-поміж людей Своїх обранців, а через них просвіщав світлом віри весь народ. Так, по-особливому славить Рим Апостолів Петра і Павла; острів Патмос у Греції — Євангеліста Іоанна Богослова; Індія — Апостола Фому; Єгипет — Апостола Марка; кожна країна, місто і народ шанують і славлять своїх наставників, які навчили їх християнській вірі, відповідно до слів Святого апостола Павла, який заповідає нам: «Пам’ятайте наставників ваших, які проповідували вам слово Боже, і... наслідуйте віру їх» (Євр. 13, 7). Чуючи цей заклик апостола Павла, ми по-особливому славимо та шануємо просвітителя і хрестителя нашої Держави – Рівноапостольного Великого князя Володимира.
З історії ми знаємо, що свого часу, ще до свого хрещення, князь Володимир був язичником, але, як про те говорить Літопис: «Зглянулося око благого Бога на князя Володимира — і засяяв у серці його розум; він збагнув суєту ідольської омани і пізнав єдиного Бога, який створив усе видиме і невидиме. Запалав він духом і зажадав серцем бути християнином і навернути усю свою землю у християнство». Так, з Божого благовоління, усе здійснилося: увійшовши у святу купіль, відродився Князь Володимир від Духа і води, і повелів він й усьому народу нашої землі хреститися в ім’я Святої Трійці: Отця і Сина і Святого Духу.
З того часу нашу землю просвітило сонце Святого Євангелія, почали споруджувати церкви, ідоли впали і з’явилися ікони святих, а у храмах почала підноситися Богові Безкровна Жертва.
За великим рахунком, Князь Володимир — складна історична постать, адже у його особі ми можемо сьогодні бачити, як у дзеркалі, самих себе, із усією складністю наших характерів та мінливістю поведінки. І це не випадково: Господь благоволив обрати саме таку людину, щоб сповна виявити чудо, яке творить з нами свята віра.
Що ж дала християнська віра князю Володимиру і нашій країні? Колись грішний та буйний язичник Володимир став натурою богобоязливою. Його навернення до Христа було справжнє, глибоке. Перетворення його характеру і розрив із гріхом були дивовижними. Свята віра змінила Володимира, допомогла йому почути слово Господнє, сказане царю Навуходоносору пророком Даниїлом, і за цим словом впорядкувати своє життя: «Спокутуй гріхи твої правдою і беззаконня твої милосердям до бідних» (Дан. 4, 24) – наказав пророк царю і милостиня до людей згодом дала й Святому князю Володимиру велику сміливість перед Богом. Адже він не тільки сам навернувся до Христа, але й, як государ, попіклувався про навернення до віри усього свого народу: від нього, як від полум’я, запалилися вогні віри в серцях людей. Віра очистила народ від грубої омани ідолопоклонства, змінила людські звичаї, заклала основу нашої писемності, живопису та архітектури.
Віра Православна внесла в життя нашого народу, у родину і суспільство нові цінності. Віра, яку Господь дарував нам через Рівноапостольного Князя Володимира, була тим сім’ям, яке принесло гідні плоди духу. Згодом, вона прославила сонми святих угодників — наших співвітчизників та заступників перед Богом.
Цього року ми вшановуємо 1000-річчя представлення Святого Рівноапостольного Великого Князя Володимира. Ублажаючи просвітителя і хрестителя Русі, постійного заступника і нашого молитвеника, ми також мусимо подбати про збереження віри Православної і про устрій нашого життя, відповідно до Святого Євангелія, а усе це вимагає праці та зусиль над собою, але, якою б важкою ця робота не була, ми твердо знаємо, що з нами молитовна підтримка рівноапостольного великого князя, справа якого поширилася по усій території країни, дійшовши і до наших Подільських земель, де плоди віри дали щедрий врожай, про який ми можемо судити з 220-ти річної історії Православ’я на Поділлі.
Отже, «Подільська та Брацлавська» єпархія, як вона тоді називалася, була створена імператорським Указом від 12 квітня 1795-го року, а її географічні межі поєднали території сучасної Вінницької, частково Хмельницької та Одеської областей. Першим новостворену єпархію очолив член Синодальної контори, колишній випускник Київської Духовної Академії – архієпископ Іоаннікій, який керував нею до 1819 року. З іменем преосвященного Іоаннікія пов’язане відкриття в 1797-му році Духовної семінарії у місті Шаргороді, яка у 1799-му році була перенесена до Кам’янця.
Інші наступники першого Подільського архієрея, кожен у міру своїх сил, розвивали новостворену єпархію, дбаючи про відкриття храмів, монастирів і церковнопарафіяльних шкіл, роблячи усе можливе для підвищення освітнього рівня духовенства, видаючи книжки та маючи турботу про поширення віри на теренах краю.
Але історія складалася так, що у різні роки православним доводилося не легко відстоювати свої інтереси на нашій землі. Як свідчать документи архіву Західноруських митрополитів, на початку ХІХ ст. православні храми і монастирі нерідко перебували у жалюгідному стані: більшість з них вимагали ремонту та реставрації, а кам’яних церков, взагалі, було небагато. Не вистачало Богослужбової літератури, церковного начиння, тощо. У деяких місцевостях єпархії поміщики настільки гнобили священнослужителів, що вимагали від них собі рабського послуху…
Але у половині ХІХ ст. справи почали налагоджуватися і Православ’я на Поділлі відродилося: багато священнослужителів стали досліджувати місцеву історію, а у 1862-му році було засноване періодичне видання «Подільські єпархіальні відомості». Кам’янець-Подільська семінарія у ті роки вийшла на якісно новий рівень викладання, а у різних округах єпархії почали відкриватися Духовні училища. З причини збільшення кількості парафій було відкрите Балтське вікаріатство.
З закінченням ХІХ-го ст. закінчилося й спокійне життя православного народу на землях Подолії. Ієрархи початку ХХ ст. робили усе від них залежне, щоб утримувати народ від спокуси революційних ідей, екстремізму та зневіри.
Як відомо, ХХ ст. стало для Православної Церкви роками важких випробувань. Ці роки характеризуються небаченим насильством над священнослужителями і віруючими, яке було зумовлене атеїстичною політикою влади рад. Повсюди руйнувалися та закривалися чисельні храми й монастирі, репресувалися священнослужителі та ченці.
У 1920-му році закрилася Подільська Духовна семінарія, а у 1937-му році закрили і Свято-Різдво-Богородичний собор міста Проскурова. У часи війни 1941-1945 рр. для Церкви настало тимчасове полегшення – були відкриті храми та монастирі, але ненадовго і подальші роки знову нам стали відомі як роки розорення Церкви на Поділлі.
Радянська влада зробила Хмельницьку область експериментальною областю з пропаганди атеїзму, що дало свій результат - велась боротьба з вірою, за священиками слідкували, обкладали їх великими податками, повністю позбавляючи елементарних громадянських прав. Не дозволялося ремонтувати храми, були заборонені хресні ходи, освячення будинків віруючих, тощо.
У 1964-му році Хмельницька кафедра була скасована і єпархією стали управляти Вінницькі преосвященні. У м.Хмельницькому кафедральний собор закрили, приміщення єпархії експропріювали, а у місті залишився лише один Свято-Покровський православний храм з канцелярією секретаря єпархії у невеликому глинобитному будиночку біля церкви. Так тривало до 1988-го року.
У цей час, у сані архімандрита, мене було призначено секретарем Хмельницької єпархії. У 1989 році рішенням Священного Синоду єпархія знову була відокремленою зі складу Вінницької, а з 22 червня 1993-го року мене вже було затверджено на посаду керуючого Хмельницькою кафедрою, вже в єпископському сані.
Описуючи сучасну історію нашої єпархії, слід зазначити, що по причині зростання кількості парафій, у 1993 році Священний Синод УПЦ зі складу Хмельницької єпархії відокремив самостійну Кам’янець-Подільську кафедру, яка об’єднала парафії півдня Хмельницької області, а у 2007-му р. зі складу єпархії, рішенням Священного Синоду, знову відокремлюється в окрему кафедру Шепетівська єпархія, яка охопила північні райони області (фактичну частину колишньої Південно-Східної Волині).
Характеризуючи сучасний стан Православ’я на Поділлі, слід зазначити, що сумарна кількість релігійних громад Української Православної Церкви на сьогоднішній день у трьох єпархіях Хмельницької області сягає 962-х, що становить 52% загальної мережі релігійних конфесій і 75% Православних громад у регіоні.
Парафії 3-х єпархій окормляють п’ятсот священнослужителів. Тут видаються єпархіальні газети (усього 10 періодичних видань), діють відділи, що координують місіонерську, благодійну, просвітницьку роботу, співпрацю з Держдепартаментом України з питань виконання покарань, Збройними силами і силовими структурами держави, працюють братства і інші громадські об’єднання, є музей «Православ’я Поділля».
На території Хмельницької області діє 9 монастирів, є 2 братства, 287 Недільних шкіл. Усього, з 1991 року, в області було побудовано і відроджено 390 Православних храмів.
Викладений вище екскурс в історію Подільської єпархії свідчить про те, що Православне Поділля сьогодні відроджується: сотні церков піднялися з руїн, все більше подолян з надією звертають свій духовний погляд до Бога та Церкви, а двері храмів розкриті перед кожним, хто вірить, надіється та шукає втілення у життя Божої любові.
Але, звичайно, розповідь про нашу єпархію буде неповною, якщо оминути увагою діяльність нашого славетного земляка – спочилого у Господі Митрополита Київського і всієї України Володимира, який народився у селі Марківці Летичівського району.
Нам усім відомо, що Митрополит Володимир мав ґрунтовну богословську освіту, захистив кандидатську та магістерську дисертації, мав докторський науковий ступінь. Він був талановитим церковним діячем, педагогом, дипломатом, вченим.
Авторитет Митрополита Володимира був дуже великий за кордоном – він працював у ЮНЕСКО, на Конференціях Європейських Церков, у Всесвітній Раді Церков; був академіком та почесним доктором престижних міжнародних інститутів, академіком Академії інформації при ООН, Міжнародної кадрової академії Ради Європи ЮНЕСКО.
У 1992-му році Блаженніший Володимир став Предстоятелем Української Православної Церкви. За роки його служіння українське Православ’я досягло могутнього злету, ставши провідною силою у суспільстві. Завдяки старанням Митрополита Володимира в Україні більш, ніж удвічі збільшилася кількість церковних громад, були відкриті нові храми та монастирі; Церква через свої благодійні програми та акції почала активно впливати на суспільство, сприяти гуманізації його пріоритетів, оптимізації соціального клімату.
Митрополит Володимир був людиною високої культури, багатогранних духовних обдаровань і разом з тим – євангельської простоти та смирення. Владика мав світську юридичну освіту, володів французькою мовою, писав вірші, був автором багатьох наукових богословських праць.
На завершення хочу зазначити, що Митрополит Володимир явив своїм життям нам приклад патріотизму і високої, справді європейської культури. Вболіваючи душею за майбутнє України, Митрополит Володимир бачив майбутнє нашої Держави лише у Євросоюзі та наголошував, що в умовах політичної нестабільності, «євроінтеграція для нашої країни є очевидним благом. А складна дистрибуція влади між національними і наднаціональними інституціями, що є неодмінним наслідком вступу країни до Європейського Союзу, зменшує спокусливість влади як такої… Вона починає краще і ефективніше служити людям…. ».
Звісно, передати у короткій промові усю велич особи нашого спочилого у Господі Предстоятеля неможливо і моєю метою було згадати у рамках роботи вченого зібрання про одного з найвеличніших церковних діячів України, який був нашим земляком і явив своїм життям величний приклад служіння на благо Церкви та народу і творчої реалізації Богом даних талантів. Нехай буде вічна пам'ять Блаженнішому Митрополитові Володимиру, а його благородна справа нехай продовжується нащадками у благо Церкви та народу.
Діяльності Митрополита Володимира присвячена робота окремої секції нашого вченого зібрання і я переконаний, що доповідачі, які подали свої заявки і статті для участі у конференції, ретельно дослідили життєвий і творчий шлях Блаженнішого та поділяться зі слухачами своїми цінними напрацюваннями.
Тож, молитвами Святого Рівноапостольного, Великого князя Володимира нехай Господь допоможе нашій Українській Державі вийти із важкої політичної ситуації, у якій ми опинилися в останні роки, а усім нам, допомагає долати все гріховне та бути гідними дітьми Святої Православної Церкви, нашої Вітчизни та спадкоємцями вічного життя!
Маю переконання, що праця цього актуального вченого зібрання стане черговим кроком на шляху до вивчення та популяризації християнської науки, історії та культури!
Бажаю усім учасникам конференції плідної роботи, успіхів та натхнення!
Закликаю на Вас Боже благословення: нехай неупереджений обмін думками слугує на благо нашої Української Держави і Церкви та на користь кожного з нас!

З повагою

Керуючий
Хмельницької єпархії УПЦ

+ АНТОНІЙ
МИТРОПОЛИТ
ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ І СТАРОКОСТЯНТИНІВСЬКИЙ

30 квітня 2015 рік
м. Хмельницький
Інститут МАУП

 
« Пред.   След. »

© 2006-2010 Пресс-служба Хмельницкой Епархии УПЦ
При повному або частковому використанні матеріалів сайту посилання на сайт vladykaantoniy.org обов'язкове.

hosted by adgrafics inc.