Високопреосвященніший Антоній
Митрополит
Хмельницький і Старокостянтинівський
Главная arrow Обращения arrow Звернення 22.01.2014
Митрополит Хмельницький і Старокостянтинівський

Содержание
Главная
Биография
Приемная
Награды
Послания
Интервью
Поздравления
Книга
СМИ о Владыке
Обращения
Карта сайта
Контакты
Труди Митрополита Антонія

«З молитвою та смиренням…»

Пожертвование

Управління Хмельницької Єпархії
Української Православної Церкви
продовжує будівництво
Свято-Миколаївського кафедрального собору
в м. Хмельницькому.

Усі, хто бажає зробити свій внесок у будівництво
Свято-Миколаївського кафедрального собору,
можуть перерахувати кошти на рахунок
управління Хмельницької Єпархії:

Розрахунковий рахунок (у гривнях):
р/р: 26001000252207 в ПАТ УСБ у м. Києві,
МФО 300023, ЄДРПОУ 21326071
Одержувач: Управління Хмельницької Єпархії УПЦ.
Призначення платежу: На будівництво Свято-Миколаївського
кафедрального собору.

Звернення 22.01.2014 Версия в формате PDF Версия для печати Отправить на E-mail

ImageВисокопреосвященнішого Антонія,
Митрополита Хмельницького і Старокостянтинівського
до учасників засідання круглого столу -

«ДЕНЬ СОБОРНОСТІ УКРАЇНИ:
ІСТОРИКО-ПОЛІТОЛОГІЧНІ ДИСКУСІЇ»

Шановні учасники вченого зібрання, браття і сестри!

Говорячи про Акт злуки 1919-го року, як про пік піднесення української державності, який так і не вдалося тоді реалізувати, зазначу, що люди об’єднуються у Державу на ґрунті глибинної внутрішньої єдності. Спроба такого об’єднання, яке з об’єктивних причин не було завершене, відбулася 22 січня 1919 року, коли на Софіївському майдані в Києві було виголошено IV Універсал Директорії про злуку Української Народної Республіки (УНР) та Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР).
Так, 95 років тому Господь благословив нашу Державу актом об’єднання, яке мало велике значення, бо перетворило соборність українських земель на ідеал, мрію, одвічне бажання людей, яка зараз втілена у життя, але, нажаль, мало нами цінується...
Важливо, що сьогодні ми, святкуючи День соборності, згадуємо історію нашої Держави, але чим більше ми її аналізуємо, тим більше переконуємося, що історія нас вчить тому, що вона ніколи, нічому нас не навчила …
У контексті цього звернення хотілося б особливо зазначити, що вивчаючи відношення Церкви до суспільних, політичних і державотворчих процесів, потрібно насамперед враховувати відмінність природи Держави і Церкви, але, водночас, парадоксальну спільність їх кінцевої мети: метою Церкви є вічне спасіння людей, Держави – турбота про їх земне благополуччя, але, як вказує досвід, земне благополуччя не мислиме без виконання правил в основі яких лежить християнське вчення про любов до Бога і ближнього: знання, професійні навички та досвід не приносять користь суспільству, якщо ними володіють морально низькі, або підступні люди. Виявляється людина не може бути щасливою, навіть маючи великі матеріальні статки, якщо немає спокою у душі. Саме тому задачі та діяльність Церкви і Держави, за великим рахунком, співпадають.
Якщо мислити у цьому напрямку, то ми прийдемо до висновку, що Церкву і Державу об’єднують не лише спільні «стратегічні задачі», але й глибинні внутрішні процеси, які відбуваються у душах людей.
Так, акт злуки 1919-го року, на мій погляд, був плодом не тільки політичної мудрості, але й народної молитви, адже тоді відбулося з’єднання воєдино двох частин Держави, де формувалися покоління людей з різними традиціями та культурою, але усі непорозуміння, взаємні звинувачення, ненависть, ворожнеча були забуті, усе було переможене любов’ю, завдяки якій тоді й відбулося об’єднання.
Важливо також, що це був не акт насильницького приєднання, але добровільний союз, який міг відбутися лише на ґрунті істинного патріотизму, що є невід’ємною частиною життя кожного християнина, адже, як, за словом Святого Письма «… неможливо стверджувати, що любиш Бога, якщо не маєш любові до ближнього…» (1 Ін. 4, 20), так і неможливо полюбити Небесну Вітчизну, не маючи глибокого досвіду щирої любові до земної Батьківщини.
З апостольських часів і донині неможливо представити собі істинних християн, які б не підносили молитви за свою країну, народ, життя яких було б ізольоване від життя співвітчизників. Отже, зараз, відзначаючи 90-річчя Соборності України, нам усім потрібно усвідомлювати і завжди пам’ятати, що християнство, яке не являється національною релігією ні для одного з народів світу, не тільки допускає, але й схвалює справжній патріотизм та національну самобутність.
Православ’я, як основна релігія українців, протягом усієї історії народу освячувало національні інтереси, національні ідеї, традиції, сповнюючи їх вищим змістом любові, самопожертви, доброзичливості, миролюбства, та милосердя.
Отже, події 1919 року є уроком для усіх нас. Пам'ятаймо слова, які об'єднували українських патріотів у 1919-му році: "У соборності українських земель, у нашій єдності духу, у нашій спільній праці, у нашій взаємо-підтримці сила українства і запорука його перемоги та утвердження ... могутньої, багатої і щасливої Держави на віки!".
Будемо пам’ятати, що справжня здорова Держава стоїть на духовних основах. І там, де є у душах людей багато бруду: ненависть, гордість, неправда та інші пороки, не може бути справжньої Держави, вона обов’язково перетвориться на трухлявого зсередини, пустотілого істукана, який у будь-яку мить може ганебно рухнути і розсипатися на мілкі осколки.
Будемо ж дорожити єдністю України, згадуючи величні сторінки її славної історії! Закликаю Боже благословення на Вашу роботу, нехай неупереджений обмін думками сприятиме досконалому розкриттю теми!
Нехай Всемилостивий Господь благословляє усі Ваші добрі справи та починання!

 
« Пред.   След. »

© 2006-2010 Пресс-служба Хмельницкой Епархии УПЦ
При повному або частковому використанні матеріалів сайту посилання на сайт vladykaantoniy.org обов'язкове.

hosted by adgrafics inc.