Вітальне слово Високопреосвященійшого АНТОНІЯ, Архієпископа Хмельницького і Шепетівського на круглому столі “Господь нам дарує перемогу”, присвяченому 60-річчю Перемоги у Великій Вітчизняній війні та 61-й річниці визволення Проскурівщини від німецько-фашистських загарбників

Шановні учасники круглого столу “Господь нам дарує перемогу”!

Напередодні 61-ї річниці визволення Проскурівщини від німецько-фашистських загарбників і 60-річного Ювілею Перемоги у Великій Вітчизняній війні Дух Святий зібрав нас під зводами цього Свято-Покровського кафедрального собору, щоб вшанувати пам'ять тих, хто ціною власного життя визволив нашу Вітчизну від коричневої чуми фашизму.
Метою нашого зібрання є дослідження героїчної діяльності Православної Церкви у роки Великої Вітчизняної війни, ролі фактору духовності та віри у перемозі.
Перед Великою Вітчизняною війною за статистикою діяло всього 3 відсотка дореволюційних парафій, а більшість священнослужителів були розстріляні, або відбували строки у тюрмах та на засланнях.
Але незважаючи на те, що Православна Церква у ті роки була в опалі безбожного режиму, вона і в таких умовах свого буття, не залишила народ під час смертельної небезпеки. Православна Церква «благословляла небесним благословенням народний ратний подвиг», закликаючи у годину небезпеки згуртуватися усім, незалежно від соціального положення, у єдиному прагненні боронити нашу Вітчизну і у відповідь на ці заклики йшли добровольцями на фронт не лише юнаки, але й сиві діди, з єдиним прагненням покласти своє життя за честь, щастя і майбутнє нашої Батьківщини.
Сердечно вітаю всіх, хто прибув і бере участь у круглому столі.
Сердечно вітаю наших шановних ветеранів: Бондарю Івану Миколайовичу, який, зважаючи на турботи, не зміг бути присутнім особисто, але душею він з нами; Вам – шановний Тимофіє Івановичу, Вам Олександре Васильовичу, Вам Йосипу Григоровичу, Вам Іване Терентійовичу, й, звісно, Вам Тихоне Лук’яновичу – нашому найстарійшому кадру – ветерану не лише Великої Вітчизняної, але й єпархії. Дякую Вам, Анатоліє Григоровичу – Ви завжди підтримуєте нас, будучи присутнім від імені Голови Обладміністрації на усіх заходах.
Сердечно вітаю голову Всеукраїнського об’єднання громадян «Держава» у Хмельницькій області в лиці тут присутнього Євгена Івановича Костіна, завдяки якому усі учасники круглого столу отримали чудові журнали «Отрок» й альбоми «Безсмертна пам'ять», присвячені 60-річчю визволення України від німецько-фашистських загарбників, а наші ветерани завдяки Вашій турботі отримають і гарні подарунки.
Вітаю і Юрія Івановича Блажевича – начальника управління у справах релігій Облдержадміністрації.
Сердечно вітаю і усіх представників вищих навчальних закладів міста та наукових кіл! На нашому заході сьогодні присутні викладачі й студенти Національної Академії прикордонної служби України ім.. Б. Хмельницького, і Хмельницького Державного університету, і Хмельницького університету управління та права, і Хмельницького інституту МАУП ім. Митрополита Володимира, і Гуманітарно-педагогічного інституту, і обласного краєзнавчого музею.
Сердечно вітаю журналістів, представників радіо, телебачення і преси від яких багато залежить яку роль буде відігравати Церква в нашому суспільстві.
Словом, сердечно вітаю всіх і дякую, хто не байдужий до всенародного подвигу, данину пам’яті якому ми сьогодні зібралися віддати.
Запрошую усіх до плідного діалогу та співпраці!

Шановні ветерани, студенти, курсанти, гості, дорогі браття й сестри!

З часів святого князя Володимира – хрестителя Русі – руські дружини йшли у бій під стягом з зображенням Спаса Нерукотворного, сповідаючи тим самим свою віру.
Ми усі пам’ятаємо про те, як Прп. Сергій Радонезький благословив благовірного князя Дімітрія Донського на битву й дав йому на допомогу іноків-богатирів Пересвєта і Ослябю.
Глибоко віруючою людиною був Олександр Васильович Суворов. Він добре знав богослужіння, співав у церковному хорі, завжди у битвах покладаючи надію на Божу допомогу. “Помилуй Бог!” – було улюбленим виразом славетного воєначальника…
Віруючою людиною був навіть і сучасний військовий діяч Георгій Костянтинович Жуков.
Незважаючи на безбожний режим, більшість солдатів й офіцерів у роки Великої Вітчизняної війни мали на грудях маленький хрестик, або скромний образок, якими матері благословляли їх на війну...
В усі часи дуже було важливо, щоб воїн був людиною, осяяною світлом правди Христової, людиною мужньою, але разом із тим доброю, високоморальною та кришталево чистою і лише цим переміг наш народ у роки Великої Вітчизняної війни. Переміг не лише військовою майстерністю, але й чистотою та силою православного духу.
З вище сказаного слідує одне – віра є найважливіша сила, складова, яка внутрішньо укріпляє воїна. Значно частіше, ніж інші люди, воїн дивиться в обличчя смерті, й нерідко він мусить зважитися на самопожертву, а така свідома рішимість можлива лише тоді, коли людина усвідомлює, що таке життя і що таке - смерть з позицій вічності.
Небагато хто знає, що після початку Великої Вітчизняної, вже 22 липня 1941 року, у перший же день війни, раніш за усіх політичних діячів, митрополит Сергій (Страгородський), містоблюститель патріаршого престолу, виступив із посланням до віруючих, у якому писав: “Не вперше доводиться нашому народу витримувати такі випробування, але з допомогою Божою і на цей раз він переможе фашистську силу.
Наші діди й прадіди не падали духом і виходили переможцями з важких битв минулого, пам’ятаючи про священний борг перед Батьківщиною й вірою...
Православна наша Церква завжди розділяла долю народу. Разом із ним вона несла випробування й утішалася успіхами. Не залишить вона народу свого й зараз. Благословляє вона небесним благословенням й грядущий народний подвиг. Господь нам дасть перемогу!”
З перших днів війни православне населення країни жваво відгукнулося на звернення Митрополита Сергія “трудами й пожертвуваннями сприяти нашим воїнам – захисникам Вітчизни”, усі парафії організовували збори грошових пожертвувань та різних необхідних речей на потреби оборони.
Одним з найяскравіших свідчень про участь Церкви у всенародному подвигу у роки війни став збір церковних пожертвувань на створення танкової колони імені Дімітрія Донського. За думкою Блюстителя патріаршого престолу Митрополита Сергія, Церква знову, як за часів Дімітрія Донського, посилає на допомогу нашим воїнам своє благословення – видиму ознаку того, що вона ніколи не залишить своїх воїнів, благословляючи їх ратний подвиг.
Церква благословила й організувала збір коштів у фонд допомоги дітям й сім’ям військових, які загинули за Батьківщину.
Серед чад Православної Церкви, її священнослужителів та мирян було чимало безпосередніх учасників Великої Вітчизняної війни, багато хто з них був нагороджений найвищими нагородами, це й Святитель Лука (Войно-Ясинецький), архієпископ Леонід (Лобачев), архієпископ Краснодарський Олексій та багато інших.
Прийшовши у себе після шоку перших днів війни, Сталін, який ні на хвилину не припиняв репресій проти Церкви Православної, звертаючись до народу, заговорив мовою ним же гнаної Церкви: “Браття й сестри…”, - саме так починалися його послання.
Віруючих у рядах тих, хто приймав участь у боях, було багато, але не лише фронт творив перемогу, віруюче населення трудилося у тилу й на окупованій ворогом території, допомагаючи партизанському руху.
Сильно ослаблена постійними утисками й гоніннями зі сторони безбожного режиму, поставлена поза законом, не дивлячись на те, що у 1939 році на Україні збереглося лише 3 % дореволюційних парафій, Православна Церква у роки війни усе ще представляла з себе значну духовну й моральну силу, що допомогло нашому народу отримати довгоочікувану перемогу над коричневою чумою фашизму.
Я закликаю благословення на роботу нашого круглого столу й бажаю у плідному діалозі усім не лише згадати про буремні події тих далеких воєнних років, але й, слухаючи доповіді учасників і гостей, ще раз замислитися над безприкладним подвигом героїзму нашого народу у роки Великої Вітчизняної.
Церква й армія допомагали нашому народу духовно усвідомлювати свій громадянський борг у минулому, нам у гармонії стосунків належить будувати нашу Державу й у майбутньому!